Зараз наша країна перебуває в дуже
важкому становищі. Триває війна: справжня, безкомпромісна, з усіма
жахами - смертями, каліцтвом, руйнуванням економіки, соціальною
напругою.
Ця війна має багатошарову сутність, як лялька матрьошка.
Тут і громадянська війна між старою просовєцькою спадщиною та новою
незалежною Україною, і російсько-український глобальний конфлікт двох
світів. Але що спільне у всіх цих нашаруваннях та нюансах - кожна зі
складових цієї війни має під собою ідеологічне підґрунтя. Україна зараз є
полем битви між різними світоглядами та ідеологіями. Саме ця битва
носить більш безкомпромісний, навіть антагоністичний, характер ніж війна
за території чи ресурси.
Давайте правдиво подивимось в очі
дійсності, чесно визнаємо, через що молода незалежна Україна зараз має
тимчасово окуповану російським загарбником територію, чому так легко
іноді відбувалася військова інтервенція?
Тут є декілька чинників. І
я не буду зараз вести мову про один з головних - відсутність
соціально-економічних стимулів для розбудови іміджу держави. Але все ж
нагадаю, що саме поєднання соціальної та національної складових повинно
забезпечити підтримку нової незалежної України її народом. Це є головною
аксіомою української політики. І це доведено класиками українського
націоналізму. Наприклад, праця "Дві революції" Ярослава Стецька.
Другий
головний чинник, національна складова, якраз і залежить від чіткої
ідеологічної політики, отієї постійної ідеологічної війни, яку ми,
українці, послідовно та впевнено повинні вести в кожному куточку нашої
Батьківщини, на кожному сантиметрі нашої землі. Розуміння того, що саме
програш в ідеологічному плані привів нас до великих людських та
матеріальних втрат, і є тим зерном, з якого проросте наша справжня
перемога не лише в війні, а й у всій майбутній розбудові держави. Навіть
фаховий офіцер, вихований на чужій нам ідеології, ніколи не буде стояти
на смерть за українську землю, як і солдат, який вважає себе братом
окупанту; міліціянт, який шанує НКВД тирана українського народу Сталіна
та вважає себе нащадком ката Дзержинського, ніколи не буде захисником
українського народу. Ні Донбас, ні Крим за ці роки ми так і не
спромоглися наповнити українським змістом, не спромоглися там побудувати
українську Україну, а мовчки дивилися на законсервований там
постсовєцький, проімперський світ. Це ж так просто, і так важко-визнати
правду і на державному рівні проявити принциповість.
Про
важливість наповнення українським змістом всіх царин нашого життя нас
попереджав ще мій славетний земляк, класик українського націоналізму
Дмитро Донцов у своїй праці "Націоналізм". І якраз насичення нашого
світогляду українською ідеєю і є головною складовою цього процесу.
Історія України - це історія боротьби за побудову своєї, незалежної від
будь-кого держави, а не історія участі в війнах по підкоренню інших
народів в складі якоїсь імперії. Кати, які підкоряли український народ,
не мають права на увіковічення на нашій волелюбній землі. Своя гідність
важливіша за те, що може бути не до вподоби якомусь сусідові. Хіба це не
повинно підтримуватися всією міццю України, хіба відстоювання таких
речей не є обов'язком кожного українця, не кажучи вже про тих, хто
вважає себе представниками саме української влади - депутатами,
силовиками, тощо?
Чому ж тоді ми часто чуємо слова від тих, хто
намагається керувати нашою Батьківщиною, про недоцільність прибрати
совєцьку символіку з наших міст, що лякають матеріальні затрати на
перейменування вулиць та всіляку таку відверту антиукраїнську маячню?
Ніхто не задавав собі питання - хто ці люди, що вони роблять при владі?
Просто недолугі бовдури, які не розуміють, що вони розбудовують та якою
державою вони керують? Замасковані вороги, які чекають на реформацію
старого устрою? Просто бізнесмени від влади?
Отже, зараз триває
війна. І війна за Україну повинна відбуватися скрізь. Інакше - все
задарма. Всі ті тисячі смертей найкращих, всі ті поневіряння, які
переносить наш народ. Настав час рішуче показати, що вороття до старого
ніколи не буде, що незалежна Україна - вона назавжди. Той, хто не бажає
відстоювати українські цінності на ідеологічному фронті, більш шкідливий
за того, хто зі зброєю нищить нашу державність, бо руйнує наше
майбутнє.
Зараз піднесення патріотизму в державі. Ми навчилися
битися з ворогом на фронті, ми вже не боїмося відкрито боротися зі
старим на мирній території. І це повинен зрозуміти кожен. Відстоювання
своїх ідеологічних засад та соціальних стандартів, єдиний шлях до
справжніх змін в країні.
Тимур Книш, голова Запорізької міської організації ВО "Свобода"
Немає коментарів:
Дописати коментар