 |
| Віктор Лавренчук |
На блокпосту у місті Щастя на Луганщині зустрічаємося з іще одним
нашим побратимом – старшим навідником мінометної батареї першої окремої
бригади при механізованому батальйоні свободівцем Віктором Лавренчуком. Його бригада майже два місяці утримувала міжнародний аеропорт "Луганськ" – відбивала напади терористів.
–
Війна для нас, – розповідає Віктор, – це війна на відстані. У
безпосередній контакт із терористами, як, наприклад, Нацгвардія чи групи
зачистки, ми не входимо. Основні наші функції – це ведення
артилерійського вогню по противникові. Переважно стріляємо із закритої
вогневої позиції. "Працюю" за 120-тим мінометом. Новітньою цю зброю
назвати важко – зразок 38-го року, але з необхідною модернізацією вона
повністю виконує свої завдання. З тієї сторони, до слова, нас
обстрілюють схожою зброєю, це: 120-ті та 82-гі міномети, "Град", а також
артилерія. У нашій батареї уже четверо поранених (з 50-ти. – авт.),
загиблих, на щастя, немає.
– Наскільки небезпечна робота артилериста?
–
На війні немає роботи із мінімальним ризиком. Коли стріляємо з
міномета, нашу позицію видно за спалахами, що дає можливість терористам
контратакувати. Коли нас "накривало "Градом"", то частенько вибухи
лунали дуже близько і навіть міна кілька разів розривалась неподалік.
– Що для Вас найважче на цій війні?
– Я не бачу, як безпосередньо вбиваю людину чи ні, тому найважчим, мабуть, є дивитись на безглузді накази командирів.
– Чи змінилась українська армія за ці кілька місяців АТО?
–
Швидше морально, ніж матеріально. Військові зміцніли духом, багато кому
відкрилися очі на сучасну ситуацію в країні, змінився світогляд. Думаю,
багато в чому відбулися зміни на краще.
Газета ВО "Свобода"
Немає коментарів:
Дописати коментар