Півроку в "деенерівських" підвалах не зламали націоналіста - запорізький свободівець мріє повернутися на фронт…
Свободівець,
боєць добровольчого батальйону спецпризначення "Донбас" Тимур Книш
лишень тиждень тому повернувся з полону, в якому пробув півроку. Це
велика радість не тільки для його сім'ї, а й для всієї свободівської
родини - так звані "деенерівці" ніяк не хотіли відпускати чи обмінювати
націоналіста - обіцяли протримати іще два десятиліття. Після звільнення
Тимур приїхав спершу до Києва, де зустрівся з багатьма побратимами, в
тім числі з Олегом Тягнибоком, а опісля вирушив потягом до рідного
Запоріжжя. Близько п'ятої години ранку запоріжці квітами та вигуками
"Герой!" зустрічали цього мужнього, козацької зовнішності чоловіка. А
він ледве стримував сльози…
Тимур Книш потрапив у полон під
Іловайськом - за день до того, як мав відбути додому на ротацію. Його
підрозділ, який мав виводити поранених, прийняв бій - мінімальними
силами спалили ворогові 6 одиниць бронетехніки. А потім їх два дні
затискали в кільце… Українських полонених гнали десять кілометрів, як
худобу. Далі оточили, посадили в полі, де не було ні укриття від сонця,
ні їжі, ні пиття. Раптом військові розвернулися й поїхали, а на їхнє
місце приїхали бандюгани… Так починалися шість жахливих місяців полону.
Тимурові повсякчас товкмачили, що від нього нібито всі відреклися, а він
не переставав вірити. Силі духу цього чоловіка не перестаєш дивуватися -
тримався сам і морально підтримував інших. Каже, що ночами снилися
рідні Хортиця та Дніпро.
Спілкуємося з Героєм телефоном - він у ці дні в рідному Запоріжжі.
- Пане Тимуре, чи був страх, коли зрозуміли, що в полоні у ворога?
-
Відверто кажучи, спершу був сильний відчай… Але було і розуміння того,
що мушу все витерпіти, вистояти і вижити. Я - людина військова, це моя
робота, маю підлеглих, яких зобов'язаний вивести з біди. Розумів, що від
моєї поведінки, реакцій і дій залежить життя хлопців. Оце відчуття
відповідальності допомогло не концентруватися тільки на собі, думати про
те, що можу зробити…
- У яких умовах Вас утримували?
-
До націоналістів - ідейних людей, які пройшли Майдан, ставлення було
найгіршим. У бомбосховищі створили так звану тюрму для добровольців,
яким забезпечили "особливі умови перебування". Це був замкнений простір -
без вікон і вентиляції, повністю наповнений людьми. Не мали де спати і
чим дихати. Хліба і каші давали обмаль. Від голоду і задухи люди падали з
ніг і непритомніли. Серед нас було й чимало побитих і покалічених. Їх
лупцювали лише за те, що пішли зі зброєю захищати територіальну
цілісність України. Людям ламали ребра і щелепи, відбивали нирки.
Словом, усе в найкращих традиціях НКВД.
Останні місяці нас тримали
уже в приміщенні архіву СБУ. Там були трохи ліпші умови - вентиляція,
краща їжа, не таким "важким" було повітря. Але не було вікон, суцільна
темрява, доволі тісно. Люди хворіли, ставалися епідемії, інфекції, після
побиття в багатьох нирки боліли, з них виходило каміння, люди страшенно
мучились і кричали ночами.
Скажу без перебільшення, що вижити і
витримати увесь цей полон мені допомогло знайомство із легендарним
сотенним УПА Мирославом Симчичем. Мав щастя спілкуватися з паном
Мирославом, коли він приїздив до нас у Запоріжжя. У полоні зрозумів, що з
часу 40-х років небагато змінилося. Ті самі садистські методи, тортури,
допити, така ж пропаганда, шалений психологічний тиск… Мирослав Симчич
ділився своїм досвідом про те, як витримати випробування і надурити
ворога. Його досвід мене і врятував.
- Що це були за люди, які Вас тримали у полоні?
-
Серед тої низової ланки практично не було росіян - переважно мешканці
Донбасу. Мушу визнати, що серед них більшість були, так би мовити,
"ідейно налаштованими" - пішли воювати не стільки за гроші, скільки за
"ідею". Отих "ідейних" я умовно поділив на три групи. Перша категорія -
українофоби, які ненавидять українців і все українське, друга -
прихильники російського світу. Ну і третя категорія - хлопці, які щиро
вірять, що пішли воювати проти олігархії. Мені навіть смішно було…
Часами здавалося, що нашу свободівську програму вибірково цитують -
тільки російською мовою. Вони вірять у те, що роблять, у те, що воюють
проти знахабнілих олігархів і їхніх грошей. Хтозна, якби зустрілись з
ними раніше, за інших обставин, то нині, може, й вони не потрапили б в
оману… Але зараз їм регулярно промивають мізки численними порціями
пропаганди.
- Як відбувається оте зомбування? Звідки взялося стільки "ідейних"?
-
Російське військове керівництво регулярно "наповнює" своїх вояків
необхідною ідеологічною пропагандою, крім того - невпинний потік
шкідливої антиукраїнської інформації з російських ЗМІ, особливо
телебачення. Там нетривалий час крутять новини, а потім ідеологічне
зомбування - висновки експертів, аналіз ситуації, аргументація і все це
начебто на тлі незаперечних фактів. У своїй пропаганді не гребують
цинічними методами - лиш би посилити українофобські настрої. До
прикладу, коли відбувався обмін полоненими - вони показово випустили з
автобуса свою людину без взуття (в рукавичках на ногах) бігти по снігу і
це все знімали на камеру. Потім, коли ми приїхали тим автобусом до
Харкова, я перевіряв, чи не забули чогось у салоні і знайшов заховане
взуття. Це тільки один приклад із безлічі - типовий елемент
інформаційної війни без правил. Росіяни роблять все для того, щоб
показати нас нелюдами в очах терористів, мирного населення Донбасу та
Росії.
- Чи повідомляли у полоні, що з Вами робитимуть далі, чи буде якийсь обмін?
-
Спершу нас допитували різні психологи, росіяни… А потім тримали,
мабуть, як заручників, але мені нічого не пояснювали. Обмежувались
репліками - "уберите эту идейную сволочь".
- Як же вони довідались, що Ви - свободівець?
-
Це наслідок моєї партійної діяльності. Вони ж не бовдури - кожну людину
"опрацьовують", шукають інформацію, зокрема в Інтернеті, з'ясовують,
які зв'язки мав тощо. Хтось навіть спеціально приходив, аби мене
упізнати. Я не бачив цієї людини, але після того вони сказали, що
знають: я зі "Свободи", а тому в мене "почнуться справжні проблеми".
- Рідні знали, де Ви і в якому стані?
-
У полоні я був людиною, чия особиста справа через членство у "Свободі"
була перекреслена червоною смугою. Тому мені не дозволяли контактувати
бодай з кимось із рідних чи близьких. Лише одного разу хлопчина, проти
якого особисто воювали в бою, дав мобільний, аби ми лише протягом
півхвилини поговорили з кимсь із рідних. На цього хлопця одразу почали
кричати інші "деенерівці", мовляв, ти що робиш. Він сказав, що ми
достойні люди, які гідно воювали, а тому маємо право бодай повідомити,
що живі і перебуваємо в полоні. Встиг сказати по телефону лише "мамо, я
живий".
- Як змінилось Ваше життя після полону, як почуваєтеся, опинившись на волі?
-
Сьогодні насолоджуюсь життям - усім, що відбувається. Через півроку
приїхав і бачу, як люди змінилися - вони стали нашими за духом.
Спілкування з такими людьми - це і є найбільше задоволення. Радують і
зміни в інформаційному просторі. Щасливий від того, що отримав
можливість відновити свої сили та здоров'я, аби потім повернутися назад -
у саме пекло бойових дій…
Г. Чорна, С. Костюк. Газета ВО "Свобода".
Немає коментарів:
Дописати коментар